Українська державність: минуле, сучасне, майбутнє

Політичні діалоги на таку тему відбулися в обласній книгозбірні, приміщення якої нині в аварійному стані

Михайло ПАВЛЮК, аспірант кафедри міжнародних відносин ЧНУ ім. Федьковича:
День Незалежності – це головне для мене свято. Бо належу до покоління, яке виросло у вільній і незалежній Україні. Але розмірковуватиму про це свято не як політик, а як громадянин і науковець.
Одна справа – отримати незалежність, інша – втримати її. Саме тому я переконаний, що тільки євроатлантична інтеграція є дієвим механізмом забезпечення справжнього політичного суверенітету і державної незалежності.
Тут особливо важливим є так званий безпековий фактор. Незважаючи на популярність тези, що нам немає, мовляв, кого боятися і від кого захищатися, все ж таки треба визнати, що участь у колективній системі безпеки завжди вивищує країну. Тим паче, що безпека – як повітря, якого не буває забагато чи замало. Зате одразу ж відчувається його нестача.

Мар’ян ЛАЗАРУК, аспірант ЧНУ:

Незалежність далася нам легко, просто впала в руки. Тому й національний вибух стався значно пізніше, аж 2004-го. А, можливо, він ще попереду. Та, головне, Україна почала рух уперед, хоча застійні часи даються взнаки. Тільки через 17 років незалежності ми почали говорити про український гуманітарний простір і про національну ідентичність. Бо сумно від того, що на кожного українця припадає на рік 6 книжок, але тільки кожна шоста видається в Україні!
Завдання ж сьогодні – об’єднати українців. Підгрунтя для такого об’єднання – добробут, безпека та впевненість у завтрашньому дні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *