Про дві сторони однієї медалі, одна з яких нівелює саму медаль,

або Хотинська фортеця: чим пахне історія, пропущена крізь… сральник

 

Не лякайся, читачу, брутального слова: ти ще просто не бачив того, що цим словом назване. Наведу зі словника чималий синонімічний ряд до нього: ватер, ватерклозет, гальюн, нужник, відхоже місце, пердонарій, ретирада, сортир, сральник, туалет, вбиральня… Чому я не поставила в заголовок останнє, більш-менш нейтральне, слово? Скажу відверто: воно просто не відповідає тому, що я побачила. Найточніше – саме те, що стоїть у заголовку. Працівники ж державного історико-архітектурного заповідника (ДІАЗ) «Хотинська фортеця» розповіли мені, що коли сюди на екскурсію приїжджають іноземці, з ними після відвідин туалетів твориться щось неймовірне – подібне на шок чи ступор, а декому взагалі стає млосно: їх просто нудить і вивертає. Ще гірше з дітьми. Вони кричать, плачуть, але заходити в середину відмовляються!

…Це ж ми, українці, звикли до всього: нас діркою-очком у туалеті не злякаєш, як і запахом звідти. Але ж приїжджають зовсім інші люди – з Європи, вони мешкають в умовах дуже далеких від наших. Та й їдуть вони дивитися на одне із 7 чудес України!!! І тут уже просто без коментарів: мову відбирає від гордості за те, як ми вміємо здивувати, ба, навіть потрясти світ!

А керівництву фортеці можна дати слушну пораду: оголосіть, що до вас, у Хотин, запрошуються любителі екстриму. І що їм забезпечене те, чого вони в найжахливішому нічному кошмарі не могли б побачити. Тоді всі ці «незручності замість зручностей» можна буде чимсь пояснити – та ще й шалені гроші брати за відвідини таких, називаючи без лайки, вбиралень.

Одне слово, шановні читачі – апелювати мені більше ні до кого – дивіться самі та оцінюйте ці «оксюморони», подаровані нам Міністерством культури України, бо саме йому належить державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Мені з цього приводу згадався відомий і вельми правдивий анекдот:

Дзвінок: – Це Міністерство оборони?

У слухавці: – Яке в сраці  Міноборони? Це Міністерство культури!

Отже, no comment.

Автобус із поляками зупинився саме біля «сортиру»

Та, за всіма європейськими канонами, я, журналіст, мушу надати слово стороні, яку критикую. Тож ситуацію пояснює заступник директора ДІАЗ «Хотинська фортеця» Інна ШИЛАЄВА:

– Наш історико-архітектурний комплекс розташований за містом, на березі Дністра, тож приєднатися до каналізаційної мережі Хотина ми не в змозі, заважає розташування. Відтак нам треба зробити власне вододоведення і водовідведення. Іншими словами, маємо збудувати власні очисні споруди. А для цього потрібно отримати землю під них. Та проблема в іншому: йдеться про величезні кошти. Тільки проектно-кошторисна документація «заважить» на мільйони гривень! А будівництво?! – розпачливо розводить руками п. Шилаєва. – Ми самі мріємо про нормальні вбиральні. Всі гроші, які збираємо, зберігаємо на спецрахунку «Хотинської фортеці». Чи зверталися кудись по допомогу? Звичайно, і до Хотинської міськради, і до Міністерства культури…

І раптом мені, автору цих рядків, подумалося: а може, це така своєрідна диверсія від Мінкульту – щоби європейці побачили, які ми упосліджені і що з нами, українцями, просто не можна мати справу: хіба ж ми можемо вважатися повноцінними людьми, коли у нас замість вбиралень такі сральні?

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії», фото автора

 

1 response on Про дві сторони однієї медалі, одна з яких нівелює саму медаль,

  1. Ок, будівництво мереж – це дорого. А просто вимити ОТЕ і хоч раз на півроку замовити асенізаторську машину і викачати вигрібну яму – це теж непідйомні суми? Соромно…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *