25-річний пра-пра-пра-правнук Олександра Сергійовича успадкував титул герцога Вестмінстерського та неймовірні статки після раптової смерті батька. Покійний – 64-річний лорд Джеральд Гросвенор – був третім у списку найбагатших людей Великої Британії зі статками у 9 млрд фунтів. Він мав чотирьох дітей, але син – лише один, тож саме Х’ю успадкував титул і левову частку спадку. У 25 років він став новим герцогом Вестмінстерським і наймолодшим мільярдером Британії.
Х’ ю навчався у приватній школі та в Оксфорді. Його приватне життя завжди намагалися тримати поза увагою преси. Невідомо, чи має він дівчину або наречену, але точно відомо, що він – один з найбажаніших наречених Великої Британії.
Мати Х’ю Наталя – близька подруга покійної принцеси Діани та хрещена мати спадкоємця британського престолу принца Вільяма. Х’ю своєю чергою – хрещений батько сина принца Вільяма і Кейт Мідлтон принца Джорджа.
Але Наталя Гросвенор відома у Британії ще й своїм російським корінням: Наталя та Х’ю – далекі, але прямі, без жодних двоюрідних-троюрідних, нащадки Олександра Пушкіна. В їхньому родоводі вибагливо поєдналися коріння африканця Абрама Ганнібала, царського дому Романових та британської правлячої династії Віндзорів.
А почалося все від наймолодшої доньки великого поета Наталі – Таші, як звали її в родині. На момент загибелі Пушкіна на дуелі, малій було тільки 8 місяців. А 20-річною Наталя познайомилася із німецьким принцом з династії Насау. Після весілля у 1861 році Наталя не отримала титулу німецької принцеси, але стала графинею фон Меренберг. У німецькому Вісбадені вона прожила все життя й померла 1913 року.
А от внучка поета, Софія фон Меренберг, одружилася із братом царя Миколи ІІ Михайлом Олександровичем і оселилася з ним у Лондоні. Старша донька Софії та Михайла Романових Надія стала дружиною рідного дядька принца Філіпа – чоловіка нинішньої королеви Британії. Таким чином рід Пушкіна породичався із російською та британською монаршими династіями.
Але Наталя і Х’ю Гросвенор – нащадки іншої правнучки поета, Анастасії. У шлюбі з діамантовим магнатом Гарольдом Вернером Зія, як звали її в родині, стала однією з найбагатших жінок Британії. Наталя, її внучка, отримала чималий посаг, а одружившись із Джеральдом Гросвенором, стала герцогинею Вестмінстерською. Сам Х’ю стосовно Олександра Пушкіна має вже чотири префікси «пра-» перед словом «онук»!
Британські нащадки поета шанують свого геніального предка і намагаються увічнити його ім’я. Старша сестра Наталі Гросвенор Олександра-Анастасія – у шлюбі північно-ірландська герцогиня Аберкорн – заснувала власним коштом Пушкінську премію, якою нагороджуються найбільш обдаровані школярі Британії, а приз – поїздка до Росії.
Та найбільш творчою з нинішніх нащадків Пушкіна можна вважати ще одну сестру Наталі Гросвенор Маріту Кроулі: вона писала тексти пісень для Деміса Русоса і створила лібрето опери про свого великого предка «Поет і цар».
Буковинська гілка Пушкіна
Та для буковинців найцікавіше, що новий герцог Вестмінстерський має ймовірних далеких родичів у Панці на Сторожинеччині. Буковинську гілку Пушкіна досліджував свого часу директор музею ЧНУ, історик за фахом, Віктор Фреліх. Щоправда, краянам він запам’ятався вже як дослідник причин чернівецької невідомої недуги, що зовні проявлялася облисінням дітей і спалахнула в Чернівцях восени 1988-го. А за п’ять, чи може, десять років до того, десь на початку 80-их років минулого століття, Віктор Фреліх як історик досліджував перебування Пушкіна в Бесарабії та ймовірного відвідування поетом Буковини , зокрема Красноїльська. Дещо з цих матеріалів він навіть оприлюднував у «Молодому буковинці» через Людмилу Чередарик, яка працювала тоді в тому часописі.
Відома журналістка розповідає, що одного разу Віктор прийшов до редакції мало не в сльозах. І було з чого. Фреліх розшукував архіви боярської родини з Красноїльська. Називав навіть їхнє прізвище, щось схоже на Арборе, пані Людмила точно не пам’ятає. Саме в цих людей нібито зупинявся Пушкін дорогою у бессарабське заслання. Кажуть, що в нього трапилася коротка інтрижка з донькою господаря, яка згодом закінчилася народженням дитини і змушеним заміжжям та переселенням «грішниці» до села Панка. Віктор полював за тим архівом доволі тривалий час. І нарешті дізнався, що всі папери мають бути на горищі будівлі поліклініки на вул. Лесі Українки. Були відомості, що колись у тому будинку був пологовий будинок. Коли ж, не відкладаючи в довгий ящик, Фреліх прибіг до головного лікаря і дізнався про найстрашніше: за кілька днів до того медустанова почистила на вимогу пожежної служби своє горише і всі папери вивезли чи то на смітник, чи то в макулатуру… Наступні ж події в області та країні переорієнтували пошуки історика на буремне тогочасне.
Та історія про Пушкіна живе-таки у пам’яті буковинців. Останнім часом вона навіть знайшла своє літературне втілення в одному з оповідань талановитої письменниці Маріанни Гончарової. З притаманним їй гумором Гончарова розповіла про особливості інтересів мешканців Панки, де навіть голови сільрад чомусь замість портретів вічно живого Леніна чи легітимно шанованого радянським суспільством Леоніда Ілліча вішали портрет Пушкіна. А на зауваження приїжджих інспекторів райкому, чому, мовляв, тут російський поет висить, він що вам дідусь, загадково відповідали: «Ну як сказати… Ну-у … Це…». А тих, хто в цьому сумнівається, письменниця запрошувала до Панки, мовляв, приїжджайте і дивіться самі…
Підготувала Лідія ПАСТУШЕНКО, «Версії»
