Ірина ТОМУЛЕЦЬ: «В американській системі освіти дітей порівнювати не можна. Кожний учень має свої таланти й здібності, тож рейтинги заборонені”

Учитель англійської мови Новоселицької гімназії Ірина Томулець – одна з 4-х учителів України, що стали фіналістами міжнародної програми педагогічної майстерності вчителів Євразії, Південної Америки та Африки. Вона пройшла семитижневе навчання в американському університеті Невада-Ріно, стажування в американській середній школі та отримала диплом Держдепартаменту США.

 

«Американські професори дуже нас поважали, називаючи Crème de la Crème (найкращі з найкращих, від  фр.: вершки з вершків), і допомагали в усьому».

 

– Пані Ірино, що таке Програма педагогічної майстерності та досягнень ТЕА, у фінал якої ви вийшли?

– Це програма Бюро у справах освіти та культури Державного департаменту США, яка дає можливість вчителям загальноосвітніх шкіл Європи, Азії, Африки та Південної Америки поглибити компетентність у предметах, що вони викладають, поліпшити навички викладання й дізнатися більше про США. Фіналісти програми проходять семитижневе навчання в одному з університетів США, а практику – в середній школі. За успішного завершення стажування отримують дипломи Держдепартаменту США. 2017 року фіналістами стали 174 вчителі з 42 країн світу, які поїхали на навчання двома групами – когортами – навесні та восени 2017 року. Програма повністю фінансує переліт, проживання, навчання, медичне страхування фіналістів, а також надає стипендію на отримання навчальної літератури й можливі додаткові витрати.

– Розкрийте секрет: як стають учасником такої програми? І хто може брати в них участь?

– Про програму я дізналася випадково: запрошення з’явилося в моїй стрічці новин в одній із соціальних мереж. Шкода, що наші вчителі так мало знають про міжнародні програми і конкурси, адже вони існують в Україні, згідно з домовленостями з Міністерством освіти про обмін та співпрацю, ще від 1992 року. У програмі можуть брати участь вчителі майже всіх предметів, які мають стаж роботи в школі не менше п’яти років, є громадянами України і не мають перешкод в отриманні американської візи.

– Але ж, напевне, існує певний конкурсний відбір?

– Звичайно. Конкурс складався з трьох частин: анкета, міжнародний тест на знання англійської мови TOEFL і співбесіда  із незалежною комісією з Вашингтона в американському посольстві.

Торік 160 вчителів з України взяли участь у конкурсі. Усі анкети розглядали у Вашингтоні. Я подала її у формі есе, де розповіла про свою освіту, досвід роботи в школі, позашкільну діяльність, а ще – про своє бачення вчителя-лідера, очікування від програми та плани на майбутнє. Важливою частиною анкети був мотиваційний лист, у якому треба було переконати журі, що саме ти гідний стати переможцем програми.

До півфіналу обрали десятьох вчителів, які склали іспит та пройшли співбесіду. Фіналістами стали четверо. Увесь процес відбору тривав дев’ять місяців. Це був дуже напружений період у моєму житті. Не те, щоб я не вірила у власні сили. Справа в іншому: у 1999-2000 роках я  перемогла у програмі, фінансованій американським урядом і навчалася рік в американській школі. Тому гадала, що перемогти вдруге просто немає шансів. Я дуже вдячна своїм рідним, які змусили мене взяти участь, жодної секунди не сумнівалися в моїй перемозі, підтримували і були дуже терплячими зі мною.

Звістку про перемогу отримала у День учителя. Це був найкращий подарунок у моєму житті!

– З чого почалося власне перебування у США? Одразу – на студентські лави?

– Перший тиждень наша когорта з 90 фіналістів провела разом у Вашингтоні, беручи участь у конференціях, майстернях і зустрічах. На церемонії відкриття разом з нами за столом сиділи помічники посла з питань освіти наших країн. Це було дуже приємно.

В університеті Невада-Ріно навчалися 22 вчителі з двадцяти країн світу.  Шість тижнів ми жили разом, вечорами писали плани уроків, готували традиційну їжу, розповідали про свої сім’ї та традиції. Я дуже подружилася з колегами з Аргентини, Гватемали, Білорусі, Іраку та Грузії. Зараз ми часто спілкуємося і плануємо спільні проекти…

– Яке воно, студентське життя вчителя зі стажем?

– Навчання в університеті було дуже інтенсивним: щодня заняття від 9-ої ранку до 18.00. Вивчали загальну педагогіку, викладання англійської мови як іноземної, технології. Було багато практичних занять, на яких у парах готували тренінги з методів і стратегій навчання англійської мови.

Вчителі мали доступ до будь-якої літератури. Американські професори дуже нас поважали, називаючи Crème de la Crème ( найкращі з найкращих, від  фр.: вершки з вершків)і допомагали в усьому. Взагалі, американці дуже цінують професіоналізм і вміють надихати на розвиток і самовдосконалення.

 

«Американські школярі були вражені, дізнавшись, що традиційна американська різдвяна пісня Carol of the Bells («Щедрик») написана українським композитором».

– А як працювалося в американській школі?

– Щосереди ми стажувалися в середній школі – спочатку спостерігали, а потім проводили уроки в парі з американським вчителем і самостійно. Обов’язковим був «культурний» урок, на якому я розповідала про Україну, своє місто та школу. Школярі були вражені, що люди в моєму місті розмовляють трьома-чотирма мовами, національний одяг є модним, а всіма улюблена традиційна американська різдвяна пісня Carol of the Bells («Щедрик») написана українським композитором Леонтовичем.

– Чим різниться американська школа від нашої?

– Учні, вчителі та урок – точно однакові. Зате в іншому…  Вчителі не витрачають часу на зайву паперову роботу. Уся  документація в електронному вигляді. Оцінки учнів бачать тільки батьки, вони отримують їх електронною поштою. Вчитель математики не знає оцінок учня з англійської мови. Головне оцінювання у формі тестів. Те, що учні повинні розповісти усно, вони пишуть у формі есе. За усну відповідь отримують лише додаткові бали. Таким чином намагаються дотримуватись максимальної об’єктивності.

Ставлення до знань теж різниться. В американській системі освіти до інформації ставляться, як до такої, що швидко змінюється, а до наук –  як таких, які швидко розвиваються. Тому важливішим є навчити знайти потрібну інформацію, критично її оцінити й показати, як застосувати у життєвих ситуаціях, ніж зазубрити текст.

Учні не перевантажені домашніми завданнями, заняття спортом та в гуртках є не менш важливими, ніж уроки. В американській школі суворо дотримуються правил безпеки: учні не виходять за межі території школи під час уроків, стороння людина не може увійти до школи без реєстрації, без дозволу батьків учнів не можна фотографувати. А ще в американській системі освіти дітей не можна порівнювати учнів. Кожна дитина має свої таланти і здібності, тож рейтинги заборонені. Там вважають, що в час, коли діти залежні від гаджетів, дуже важливим є вчити їх спілкуватися з ровесниками й працювати в команді. Тому в кожній школі є хор, оркестр, театр, групи підтримки і найбільш популярними є ігрові види спорту.

– А якщо порівняти наших учителів з їх американськими колегами?

– Наші вчителі – набагато працьовитіші, відповідальніші та креативніші, а учні – розумніші і талановитіші. І багато що залежить від системи та фінансових можливостей, але є речі, які ми можемо запозичувати і покращувати на місцях.

 

«Найбільше в американській культурі мені подобаються повага до людини та її особистого простору. А ще – жертвування власним часом для спільноти…»

– Розумію, що навчальний графік був насиченим. Чи вдалося знайти час для знайомства з країною, що є мрією багатьох?

– Подорожі були одним з компонентів програми. Ми відвідали Сан-Франциско, Лас-Вегас, Лос-Анджелес, колишнє золотовидобувне місто-привид Вірджинія, в якому починав свою кар’єру журналіста Марк Твен, та багато інших надзвичайних місць.

– Наскільки різняться наші культури? Що вас вразило у Штатах?

– Найбільше в американській культурі мені подобаються повага до людини та її особистого простору. В жодній установі не підвищать голос, не покажуть свого поганого настрою або проблем. А ще – те, з якою готовністю люди жертвують власним часом для розвитку своєї спільноти та, звичайно, культ чистоти, і  не лише у власному будинку та подвір’ї, а в будь-якому громадському місці.

– Пані Ірино, чи зміните ви після такої практики щось у своїй методиці викладання?

– Обов’язково. В деяких класах уже створила віртуальні класи на платформі Google Classroom.  Це дуже розширює мої можливості як учителя, заощаджує час і робить навчання цікавим для сучасного учня. Віртуальний клас дозволяє використовувати аудіо, відео та будь-які інші матеріали як додаток до уроку в класі. Учні отримують повідомлення електронною поштою й можуть виконати завдання просто в мобільному телефоні або на комп’ютері. Використовуючи віртуальний клас, пробую запроваджувати таку нову методику як «перевернутий» урок: це коли лекції учні слухають вдома, а домашню роботу виконують у класі.

– Подібні програми, участь у них – як наркотик: потім хочеться ще і ще… Будете в подібному брати участь?

– Якщо дізнаюся про подібні програми, обов’язково візьму участь, адже проходження через випробування – це теж великий і корисний досвід.

Ганна ВАКАРЧУК, головний редактор газети “Слово правди”; фото з особистого архіву Ірини ТОМУЛЕЦЬ

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *